За півтора роки війни масштаб корупції, рівень якої в Україні і раніше був космічним, лише зростає, при цьому зростає у геометричній прогресії. Цинізм чиновників просто зашкалює, вони дозволяють собі витрачати бюджетні кошти ліворуч і праворуч, не забуваючи покласти значну частину до своїх бездонних кишень.
Усі пам’ятають ці ганебні викриття, коли, наприклад, місцева влада у Дніпровському районі столиці намагалася закупити для українських бомбосховищ 300 барабанів за 900 тисяч гривень, щоб, здавалося б, дітям не було сумно чекати на повітряну тривогу. На щастя завдяки громадському резонансу цей тендер вдалося скасувати. Чого не скажеш про 12 овочерізок по 130 тисяч за одиницю та електросковородку – за 720 тисяч гривень, які все ж таки були придбані. Напевно, за такі кошти вони мають бути обладнані штучним інтелектом та виготовлені з фантастичного матеріалу.
І таких закупівель у всій країні сотні, якщо не тисячі. І це у розпал повномасштабної війни. Коли українці донатять останні копійки на потреби ЗСУ та фронту.
У народі такі дії чиновників назвали марнотратством. Словник визначає цьому терміну кілька значень:
Марнотратство — нерозумне, даремне витрачення грошей, майна, природних ресурсів тощо;
Марнотратство — розтрата, злочинна витрата службовою особою довірених їй грошей, цінностей або іншого майна
Не винятком стало й місцеве самоврядування, керівники територіальних громад на рівні сіл та селищ, анітрохи не поступаються чиновникам найвищого рівня. Тому селищні та сільські ради масово проводять закупівлі та тендери, які також назвати інакше як марнотратство, не можна.
Зовсім нещодавно, в соціальних мережах, люди почали тотально обурюватися марнотратством Доброславської селищної ради.
Тут дуже показово виступає Доброславська селищна рада. Ну, по-перше, це колишній районний центр, на який взагалі завжди дорівнювали інші села району. По-друге, головою селищної ради є Людмила Ярославна Прокопечко, людина, яка позиціонує себе як справжнього патріота країни, як волонтера (неодноразово бувала у зоні АТО).
Тому розглянути закупівлі Доброславської селищної ради, які так обурили звичайних українців, я думаю, буде дуже цікаво всім.
Ми розглянемо лише ті закупівлі та тендери, які Добролавська селищна рада оголосила з 1 січня цього року.
Всі дані взяті з сайту державних закупівель ПРОЗОРО, будь-хто може зайти на даний сайт і переконається в їх правдивості.
І так ми нарахували 32 мільйони 740 тисяч гривень, які Доброславська сільська рада явно викинула на вітер, при цьому зробила це під час війни.
Хочемо зауважити, що це лише за півроку і ми тут не вказували ремонт доріг, яких на території Доброславської селищної ради провели за ці 7 місяці провели чимало. Як відомо, чиновники з ремонту доріг мають найбільші відкати.
Як можна назвати такі дії Доброславської селищної ради у розпал повномасштабної війни, у період, який, напевно, можна назвати найскладнішим в історії українського народу?
Це вже не патріотизм до України, з яким так себе позиціонує голова Доброславської селищної ради Людмила Ярославна Прокопечко.
Ходити у вишиванці та кричати «Слава Україні» – не означає бути патріотом.
Тут в цьому випадку більше підходять слова класиків.
«Патріотизм — це останній притулок негідника.» — Семюел Джонсон (англійський критик, лексикограф, поет)
„За всіх часів негідники намагалися маскувати свої мерзенні вчинки інтересами релігії, моралі та патріотизму.“ — Генріх Гейне (німецький поет та письменник).
Я нагадаю, що крадіжка під час війни називається мародерством, а як мають чинити з мародерами за законами воєнного часу?
